Тихо, по-буденному спокійно,
Він повітря видихнув востаннє.
І затих. А дощ благоговійно
Шелестів мелодію прощання
За вікном шпитальної палати.
Так йому колись співала мати
Колискову пісню вечорами.
І краєчок неба кольорами
Чистими на заході світився.
Все своє життя туди дивився
Брат Степан і сльози набігали,
Коли радісно вуста співали
Про небесну дорогу країну.
Це ж вона йому гукнула: «Сину!
Вже пора! Закінчилися муки.»
Защеміло серце від розлуки
В кожного з великої родини.
Траурна, болюча пісня лине...
Але знаю ці жалобні звуки
Перейдуть у тріумфальні гами.
Наче бачу: змахує руками
Брат Степан у такт мелодій неба.
Регентом - тож , народитись треба!
Буде зустріч, я всім серцем вірю.
Ох, як ми обнімемося щиро
В Царстві Бога, де розлук немає.
Він вже вдома... Там на нас чекає.
01/22/08
Комментарий автора: Сьогодні відійшов у вічність наш родич, дуже хороша людина, один з перших регентів міста Нововолинська, Степан Демчук.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Батьки і діти - Василь Мартинюк Цю поему Миколи Шалатовського, написану російською мовою, переклав на прохання однієї сестри, яка любить читати сентиментальні вірші на зібраннях. Можливо, комусь з читачів сподобається.
Не будет так всегда. - Тамара Локшина Так уж устроен человек... Все мы, живём прошлым. Нам дороги воспоминания, связывающие нас с отдельными отрезками времени. Мы охотно всматриваемся в прошлое, задумчиво смотрящие на нас со страниц фотоальбомов... даже настоящее не настолько существенно, потому, что мгновение спустя оно, настоящее, размеренно ложится на полки хранилищ прошлого. Стоит согласиться, что с прошлым мы связаны теснее, чем с настоящим или будущим. А там, где мы уже были, нам намного уютней и надёжней. Но не смотря на это, Бог хочет, чтобы каждый из нас жил верою в надежде на будущее.
